О панно в чорному, ви знову зазирнули у моє життя
Так мимохіть, так зовсім не надовго.
Зробив для себе дивне відкриття,
Що плаття це не завжди кольору одного …
Так плаття ваше і привабливе, й розкішне …
Так, ви моє живе і ніжне почуття,
Теперішнє, а не колишнє чи торішнє …
Може, безгрішне. Може, страшно грішне …
Навіщо вам ще й карнавальна маска на лице,
Хіба сховаєш те, що справжнє,
Навіщо вам з несправжнього концерт ...
Хіба любов та що крізь скло вітражне?
Ви їдете у поїзді і дивитесь в вікно,
Чи летите у літаку. Сховався світ під хмари.
І вам сьогодні просто все одно,
Ці мої … дев’яносто на хвилину ударів …
У вас на 10 цих ударів більше.
І переживаєте ви глибше і частіше.
Серце моє хоч б'ється помаліше,
Воно від цього щодо вас не стало гірше …
Чуже у вас фортепіано,
Наче й не ваші форте і піано,
Та на обличчі вашому, моя чарівна панно,
Грають емоції лиш особисті ваші.
Це дуже гарно …
Хоч іноді ви повертаєтесь зі свого полону
І відпускаєте додому "добровільну охорону",
Я попри вашу заборону
Зіграю вам мелодію лиш вам відому …
Ну так, це може й не формат.
І може вже стоїть з трояндами молдавський франт
Куди мені до цих його принад.
Сміється з мене і Шопен, і навіть панна Санд ...
У світі персональних мрій, смаків, оцінок,
Вже написали тисячі сторінок,
Не буду я в багаття це ще й своє щось вкидати,
Навіщо буду з «перламутру» клавіші я вам псувати …
О, панно в чорному, навіщо вам ця маска,
Крізь неї ви не бачите нічого.
Вже з плаття вашого зійшла вся ніч. Вже інша казка ...
Не бачив я ще плаття білого такого …