Чи справжня ти? Чи справжній я?
Ото надумана дилема.
У справжності критеріїв нема.
Тут зовсім неважлива схема …
Я уявляю тебе такою …
І ти такою не є.
Ти уявляєш мене таким.
І це зовсім не єство моє …
У чому цієї прихильності причина?
У багатій уяві? Близькі серця́?
Може, фантазія наша якась злочинна?
Але ж кожен чекає цього неспокою гінця …
Бо інакше квітки з пелюстками ночі,
В них нічого немає - зовсім нічиї очі,
Дні вихідні і дні робочі
Зовсім ніякі. Нічого в такі ти не хочеш …
Твоя несправжність насправді найсправжніша,
Твоя відвертість насправді найщиріша,
Твоє мовчання – найголосніші голоси,
У світі стільки рідної краси …
Чи справжня ти? Звичайно, так.
Чи справжній я? Мабуть, що ні …
В своїй несправжності заради тебе
Згорю, мабуть, я вже у справжньому вогні …
А може, так мені і треба,
Штовхаю землю я від себе,
Злітаю в небо,
Лечу до тебе …
І десь там у польоті поміж хмар
Ми заблукаємо з тобою серед чар.
Несправжнє унизу. Ми летимо …
А ти все думаєш, що ми спимо.
