1.Пігмаліон, або моя прекрасна ще
Не леді,
Дорожче Ви мені усіх отих складних,
До лоску
Відшліфованих, пустих, гламурних
Фраз.
Коли я Вас, у коконі, таку
Безпосередню,
Візьму тай привезу, до себе,
На Парнас.
Приспів: Це є Чудовий світ - Без заздрощі і болі.
Країна мрій – Без фальші там усе.
Я так живу, Шукаю свою долю,
Але без пари – Це життя таке пусте!
2.Пряде мій коник і землю б’є
Копитцем,
Коли потрібно, мій Пегас стрілою враз
Домчить.
Та споглядаючи його політ
Невпинний,
У нас Перун, там Зевс, з усмішкою,
Мовчить.
Приспів: Це є:...
3.Дозволить, грішному мені,
Піднятись.
До тих висот, над морем
Суєти:
„Vanitas vanitatum et omnia
Vanitas*”.
Де б Ви могли з тим коконом
Розстатись,
Розправить крила, зупинивши
Час,
Раз і назавжди закінчити реінкарнацію
Душі.
Приспів: Це є:...
4.Тепер Ви та, чарівна і прекрасна
Леді,
Що так граційно, без напруження
Іде.
Ваш одяг прикрашає той
Метелик,
Що так буденно в Лету
Упаде.
Приспів: Чия Ви є? Якого світу сонце?
Букети квітів Вам стеляться до ніг.
Вуста – троянди, очі – мов карбункул.
Над Вами – німб горить. Палає оберіг.
5.Яка ця мить – чудова і прекрасна!
Коли я бачу диво це – як Ви
Йде.
Ваш погляд – зцілює душевні
Рани.
Волосся Ваше – кучеряве і
М’яке.
Приспів: Чия Ви є?...
6.Ці кучері живуть під Вашою
Ходою,
В тих порухах – тягучість, еластичність, пружність
Водночас.
Кручениками Афродіти - в народі так їх
Називають,
І чи/це Вона з’явилася, зійшла до мене на
Парнас?
Приспів: Чия Ви є?...
7.І диво це – коли легенда
Оживає,
Забуті образи свідомість генерує знов
І знов.
О, сили неба! Афродіта!?Ваш обрис
Надихає
І враз – тріпоче серце, і пульсує в жилах
Кров.
Приспів: Чия Ви є? Якого світу сонце?
Букети квітів Вам стеляться до ніг.
Вуста – троянди, очі – мов карбункул.
Над Вами – німб горить! Палає оберіг!
______________________________________
*Vanitas vanitatum et оmnia vanitas лат.: суєта суєт і все суєта.
́́́
