Quintus Horatius Flaccus "…dimidium aminae meae."
(від Горація „Оди” – 1,3,8 "…половина моєї душі")
З травня 2001 року я прожив, як в тумані.
Ні, не жив, я лише існував,
І ходив, як та тінь, як примара остання,
На цім світі її, вже померлу, я постійно шукав…
Я утратив Єдину кохану людину,
Дану Богом мені – під вінець з нею став.
Як любив я її, мою Музу звабливу,
Але згодом Творець її відібрав.
Подароване Богом безцінне творіння
Я не зміг оцінити, любить, зберегти…
Сам собі я ніколи не зможу простити,
Але Ти мені, Боже мій милий,
Ти пробач мені, грішному, Боже прости!
Я ридаю, терзаюсь, спокою не маю…
Поривається в небо - до неї, душа.
Бо кохаю її, так безтямно кохаю,
Що не можу прожити без неї і дня.
Йдуть роки, як ті дні: день за днем – все минає…
Опадають роки, як пожовкла листва,
Але горе моє, моя біль – не вщухають:
Я не можу без неї прожити і дня!!!
10.2003.
