Важко грішній душі...
Люди пишуть вірші,
Люди дивлять з гори,
Але все – до пори…
Скрутно тліти в тілах.
Некерований страх,
Відокремлена суть
Десь вже вирок несуть –
Дефіцит розумінь,
Перебитий на тінь.
На потворні чутки –
Язикаті плітки…
Важко жити наскрізь
І тепер і колись,
Пiзнавати себе,
Своє серце слабе,
Цей душі водевіль
Своїх сил і безсиль.
Все, що зміг і не зміг...
I, тепер, за поріг,
Поза призми життя
Я несу каяття...
Як тернові гілки,
Я несу помилки.
Може, там я біду,
Чи надію знайду,
Може – той слушний час,
Та вже досить прикрас!
Досить штучних судів!..
…Лиш – ця мить, цей порив,
Кілька вічних хвилин…
А фінал – вiн один.
2014