Ластівкою сизокрилою,
Лине мати до свого гнізда.
Та змушена його залишати....
І знову важка та чужина!
Ластівонько моя сизокрила!
Чого важка в тебе доля така?
Як же далеко ти залітаєш,
Від рідного краю, де хата твоя!
В інший країни ти відлітаєш,
Другим не жалієш своє тепло...
Там сонечко, там синє море,
А вдома снігом уже замело.
Там перестарілі сеньйори
І білий хліб, завжди, на столі,
А вдома лютневі морози,
А вдома малі діти в журбі...
Жирують там сенйорити старі.
А вдома у роздумах, які в голові,
Випивають з ревнощів, що в душі,
Чоловіки кохані і дорогі.
Українська мила, чарівна жінко!
Ти впевнено на ногах стояла,
Та принизили тебе уже давно.
Не по своїй волі наймичкою стала!