Диво дивне – очі твої
Як очі твої я люблю! Що в них? Не знаю. Загадкові вони. Затулені.. Відстанню. Таємницею. Недовірою. Часом. Обставинами. Простором. Зоною доступу. Минулого. Майбутнім.
- Як це?
-Буває і так.
- Чому?
- Нема відповіді.
- Як тоді любити їх?
- Можна, можливо. Інтуїтивно. Я їх по - іншому бачу. Через слова.
- Чудеса ....
- Не заперечую. Інше знаю. Є очі. Десь.Там.
-Не твої вони ...
-Ні, не мої. Належать. Не мені...
-А тебе вони бачать?
- Ні. Помиляються. Ідуть. Повертаються знову.
-Чого ти хочеш ?
- Щоб вони були.
-Що тобі з цього?
- Нічого. Вони є. Нехай будуть. Довго. Завжди. Тоді я є теж. Магія тяжіння, зі слів зіткана, не відпускає. Чи не залишають образи. Ятрять душу в цю зимову хурделицю опівночні міражі. І знову прийшли вони, поруч сіли.Не йдуть. Що робити з ними мені? Мовчать. Погано їм без мене. Що дадуть? Ніч. Особливий час.
