По дну старого казана
Остання ложка шкряботить.
Мов тінь сліпого кажана,
Під стріхою остання мить.
В тій миті все – кохання хміль,
І відчаю огидний страх,
І радості, й на ранах сіль,
Й полин на скривлених вустах.
Летять в минуле журавлі
На крилах згадок про тепло.
Йде боса Доля по стерні…
Майбутнє вже давно сплило
По дну старого казана…
Рука тремтить… Остання мить…
Укравши душу, Сатана
У безвість стрімко полетить.
