ЗАЛЕБЕДІЛИ МОЇ ЛІТА
Залебеділи ,мої літа птахом в небо синє...
замайоріли білосніжним цвітом під зорепадом,
зашелестіли зеленим листям на тополині-
і закружляли, наді мною золотим листопадом.
І біжить швидко час, над квітучими берегами...
чую ,шепіт хвиль ,як тече гомінка ріка-життя...
у спогадах іду ,де моя весна зоряними стежками-
де в дзеркалі -водичці відзеркалює моє літо іздаля.
Там у тихім раю, у затишку зорить квітуче сузір'я
чорнокий вечір ,так ніжно обіймає за плечі мене
засіває зорепад-щастя на батьківське подвір'я
і зоря, веде де колосяться жита під небо голубе.
Тут сонцю усміхаються роки немов пишні пави...
у вікні ,ясним променем звеселяють душу мою
я заблукала, в казковім царстві в росяних отавах
і на калині слухаю, як співає соловей пісню чарівну.
Тут солов'їна мова дзвенить струмочком дзвінким...
в п'янких пахощах, лілового бузку, як дитя -щаслива...
в рідній стороні відчуваєш голос землі святим-
із за спиною ,за плечима виростають у тебе крила.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
Чудово!
Тут соловїна мова дзвенить струмочком дзвінким...
в п'янких пахощах, лілового бузку, як дитя -щаслива...
в рідній стороні відчуваєш голос землі святим-
із за спиною, за плечима виростають у тебе крила.
