Ніч розкидала нашвидкоруч із кишені на небо,
мільярди чаруючих вогників жовтих зірок.
Я іду навмання, мій хороший, мій рідний до тебе.
Наче вічність безмежна, цей кожний малесенький крок.
Наче довгі століття прожита без тебе година,
замість теплої ковдри - холодні колючі сніги.
Так, я знаю, ти зовсім не диво - звичайна людина,
та зцілити роз'ятрену душу тобі до снаги.
До снаги своїм дотиком ніжним у спокій сповити,
поцілунком чуттєвим в душі запалити вогонь.
Хай завжди буде так, у любові життя все прожити,
бути поряд, коли срібло тихо торкнеться до скронь.