Із райського саду колись ненароком
Потрапив на землю божественний плід.
Пустив він коріння. Минав рік за роком.
І дерево вразило скоро весь світ.
Могутнє коріння в минуле сягало.
Розкинулась крона за пруг в далечінь.
І сяяло сонце, і листя шептало
Про долю щасливу для всіх поколінь.
Духмяне повітря, пісні солов’їні.
В чудеснім краю вирувало життя.
І раптом з’явилися кубла зміїні –
Омели чужої зелене сміття.
Привласнила корінь, вмостилась на кроні,
І соки висмоктує з дерева всі.
Зачахло життя, мов у тому полоні.
Кінець несказаній небесній красі.
Згадаємо вдачу народну веселу,
Згуртуймося разом у щільні ряди.
І скинемо, браття, злодійську омелу,
Ярмо окупації, геть назавжди.