Казка
1
Хтось у лісі, на світанку,
Повно галасу зчинив!
Стукотить безперестанку,
Всіх тваринок розбудив!
Аж поскрипують гілляки
Від ударів!?
Просто жах!
Та це ж дятел-розбишака!
От невихований птах!!
2
Розсердилися тварини,
І зібралися гуртом,
На нараду, під ялину:
-Що ж робить із шкідником!?
Виступили короїди
Черв*ячки і вусачі:
-Та від дятла одні біди,
Знають це, мабуть, усі.
Ми частенько – невеселі,
Бо полює він на нас,
Наші знищує оселі.
З дятлом – поквитатись час.
Тож давайте проженемо
Ми нахабу назавжди.
Та й спокійно заживемо,
І не знатимем біди!
3
Так зробили, як сказали:
Дятла з лісу геть прогнали.
А тим часом, під корою,
В стовбурах дерев кремезних,
Злісні шкідники, юрбою,
Звели міста величезні.
Черв*яки, жуки, личинки
Розгорнули будівництво -
Свердлять, точать деревинку…
І спокійненько їм спиться.
І почали панувати...
Дятла вже давно немає,
Тож нищити й руйнувати
Їм ніхто не заважає…
4
Та от буки, граби й клени
Цьому зовсім не радіють:
Були крони в них зелені,
А тепер чомусь жовтіють.
Сипляться кори шматочки
І у дуба, і в ліщини.
Покрутилися листочки
У красуні горобини.
Стали стовбури всихати…
У зажурі - ліс крислатий.
5
Спохватилися тварини
І забили на тривогу.
Ой біда! Дерева гинуть!
Поспішіть на допомогу!
Клич отой багато чуло,
Тож злетілась різна птиця:
Горихвістки і зозулі,
І вівсянки, і синиці…
Ліс почали рятувати,
Лускають дзьобами справно.
Та жуків повитягати
Не так легко. Справа марна!
Бо глибоко під корою
Короїди злі засіли.
Кличуть звірі дятла знову,
Бо давно все зрозуміли.
6
«Вибач нам, строкатий друже!
Помилялися ми дуже!
Не барися ні хвилини!
Прилітай, бо ліс загине!».
Дятел довго не вагався.
Прилетів. За діло взявся.
Дзьобом вмить застукотів
На біду лихих жуків.
Хвацько вийняв із щілинок
Ненажерливих личинок.
7
З того часу, вже віками
Дятел в лісі у пошані.
Звикли звірі і до стуку,
Навіть раді цьому звуку.
Сердечноо дякую, Валентино! 
Безмежно вдячна за добре слово!
Гарна, пізнавальна і дуже цікава казка не лише для малечі, а і для дорослих 
