|
Знов у гості до малечі, що гасала залюбки, Завітав чорнявий вечір і приніс чудні казки. Тож сідайте, ластів’ята, в коло дружнеє тісніш, Пильно слухайте, малята, про планети казку-вірш.
У космічному просторі, в чорній ночі глибині, Висявають срібні зорі, променисті і ясні. Танець тут планети водять – Сонця сестри і брати. Всі пливуть у хороводі, та не хочуть в гості йти. Ось Меркурій і Венера, Марс, Юпітер і Земля Променяться так химерно, посміхаючись здаля. Таємничі в високості є Сатурн, Нептун, Уран, - Сонце кличе їх у гості, це ж воно у небі пан.
Лиш одна ясна Селена, ця супутниця Землі, Сонця пишна наречена, на сріблястому коні Випливає серед ночі у небесний океан, І її шукають очі слід від Сонця серед хмар. Кличе Сонечко у гості Місяць, дівчину-красу. Наречена в високості чеше срібную косу - І падуть на землю роси, мов прозорі кришталі, Сяє місячне волосся у вінку яснім Землі.
Місяць, дівчина Селена, вмилась піною із хмар. Поспішає наречена в гості, повна дивних чар. – Що ж це Сонцю дарувати? – і замислилась на мить. Зорі-квіти посплітати у вінок чудний спішить. Буде славний подарунок для небесного царя: Зір яскравий обладунок зачарує всіх здаля.
І пішла до Сонця в гості та Селена в добрий час: На небесному помості день і ніч зустрілись враз. Сонце сяє-промениться у блакиті, в небесах, Й ночі Місячна цариця проклада до нього шлях. Ось зустрілись наречені – небо радістю бринить, Розмовляли любо й чемно. Подарунок свій вручить Поспіша ясна Селена. Щиро раде Сонце те. – В гості й вас прошу до мене, завітайте, золоте! – Каже Місячна царівна. Цар радів, і обіцяв, Й готувать дарунок дивний до кравця чимдуж помчав.
-Треба зшити гарну сукню із найтонших ніжних хмар - Для Селени, для красуні, для її небесних чар. –Ні, мій царю, не пошию, - відповів йому кравець. - Зняти мірку не зумію, діло зійде нанівець. Бо ж Селена та вродлива – то кругленька, то струнка, Стан міняє, вередлива, - не підійде сукня та. І пішов без подарунка Сонце – той блискучий цар, Сяли зорі-обладунки злотом чистим серед хмар.
Прийняла його Селена, пригостила від душі, Але Сонце-наречений ніжні лиш читав вірші . Засмутилася дівиця: подарунка ж то нема… - Ну, не сердься, срібнолиця, ти ж міняєшся сама: То кругленька, то тендітна - в небі човником пливеш, Будь до Сонечка привітна, я ж люблю тебе без меж. Ти ж віднині можеш ткати злотопромені мої , Будь-який убір зшивати і прикраси чарівні. Над усі вродливі зорі – найгарніша будеш ти, Срібні ткатимеш узори серед ночі темноти.
Зблідла гордая Селена, бо образилась-таки, Розлучилась з нареченим, прагне Сонце обійти. І відтоді Місяць сяє – Сонця промені збира, їх, мов люстро, відбиває - і міліє ночі тьма. А ясний небес господар гріє Землю – людства дім, Щоб буяла тут природа, щоб жилося добре всім.
ID:
796916
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 24.06.2018 16:58:57
© дата внесення змiн: 24.06.2018 17:08:44
автор: Світла (Імашева Світлана)
Вкажіть причину вашої скарги
|