Без тебе
зникають світи
перестають оновлюватись
кордони,
ссавці риють ями,
а ти починаєш гребти,
бо на хвості твоїм -
давно померлі купідони.
В їхніх очах
давно немає світла,
вони мов космос
- чорні й безжиттєві,
жадають твою душу
напоїти й з.їсти,
і зачинити на одвічно -
двері.
Стелі вкриваються
лляною простотою,
немов дерева
із кісток та пилу,
ти вдягаєшся їхньою
красою,
ти вдягаєш на себе плащ
і суперсили.
А тим часом
всі кордони
потопають,
загублюються в величі
рухомих циркуляцій,
механізми вічностей
зникають
і перевтілюються в потяг
рухомих
станцій.
![Arthur Savchuk: [Проспектрон] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
![Arthur Savchuk :: [Проспектрон]](/upload/poem_all/00810279.jpg)
