Я – стихія.
Приголуб мене – і я зацілую тебе теплим вітром у спекотний день.
Торкнись – наповню тебе по вінця липневою зливою.
Прогніви мене – вибухну небесними розрядами блискавок, сяйво яких заполонить усе місто.
Залиш мене – впаду з неба калюжами, завию буревіями, зірву звідусіль пожовкле – все стане сірим, і ти також…
Забудь мене – накрию усе білою сукнею мертвої нареченої, а синіми, холодними вустами оберну на лід все навколо – не бути у світі життю, доки я мертва…
Згадай мене – отямлюсь відлигою, розквітну бузковим запахом, вберусь у яблуневий цвіт.
Поклич мене – усміхнусь веселкою.
Побач – я розсипалась небом мільярдами маленьких крапочок і ховаю наше щастя від сторонніх очей за вечірньою сукнею із півмісяцем на рукаві.
Зрадь – спалю світ променями ненависті, залишу безкраї пустелі за собою.
Піди – наздожену скаженою океанською хвилею, потоплю кораблі і землі, аби забрати тебе з собою.
Зникни – змушу материки здригнутись, зруйную світ: шукатиму під і над…
Повернись – розтану льодовиками у твоїх руках.
Прийми мене – попливу м’якими пухнастими хмарками.
Будь зі мною – стану тихою річкою поміж двох берегів.
Запроси – прийду покірним світанком.
Прожени – обернусь на піщаний вітер, засиплю очі, щоб не бачив більше нікого. Зречись – вб’ю градом мале й велике, закричу громом – нехай всесвіт почує моє горе…
Прийди до мене – буду пестити теплими морськими хвильками, ще солоними від нещодавніх сліз.
Обери мене – розтану в тобі весняним снігом.
Залишся – зачарую ароматами ночі, простелюсь зоряною ковдрою.
Кохай мене – вийду за береги, стану твоїм потаємним бажанням, зігрію полум’ям, заворожу танком надвечір’я.
Забажай – відкрию тобі свої таємниці.
Підкори – стану земною, бо поки що я – стихія.