До мальви вітерець прошепотів:
- З тобою бути так давно хотів…
Тонкого ледь торкнувся він стебла,
І мальва пишним цвітом зацвіла.
Він жадібно цілує пелюстки:
- Моя кохана і єдина ти…
У запалі злітало листя в тишу.
- Моя навік. Ніколи не залишу.
Минало літо мальви у обіймах.
Вона цвіла для нього і раділа.
Але не вічний мальви диво-цвіт.
Несправедливим виявився світ.
Скидала ніжні пелюстки додолу,
Чекала вірно вітерця додому:
- Де ти? Де я? Де ми з тобою? Де ми?
Та розквітали поряд хризантеми.
І де б ви думали подівся її вітер?
Голубить молоді розквітлі віти.
Дозвольте, мальви, вам пораду дати:
Не вірити словам вітрів затятих.
