Чужий, холодний дощ, як біс,
Вмить зашумів над головою,
У хмару чорну переріс
По горло сповнену грозою.
Метнулось полум'я з нутра,
Долини, гори засліпило.
І неосмислений удар
Був повен смислу злої сили.
Вода кипіла на шаблях,
Ревли, як звір, громи бездушні,
Аж поки ночі ворон-птах
Розправив крила непорушні.
Мовчанням віє темний німб,
Страшать похмурі силуети.
Умитих зливою вогнів
Росте в повітрі довгий трепет.
А хмари ходять, як тузи,
Ховають зорі за плечима,
І не засне після грози
Земля з відкритими очима.