Не казка то – осіння заметіль
Рівненько простелилася під ноги,
Листочки і багряні, й золоті
Ганяє вітер і серед дороги.
Не казка то – осінній краєвид,
Де золото й бурштин в одне злилися,
В віночки з верб прибралися стави,
Милуються чарівним падолистом.
Не казка то – осіння суєта:
Останні айстри забрели в букети,
Подекуди й бджола іще літа
Побіля мальв, що голі, мов скелети.
Не казка то – осінній хоровод,
Влаштований сирим північним вітром,
Й звучить сумна мелодія з тривог,
Та слухати її потрібно вміти.
А коли казку вип’ють цю до дна
Тумани сиві й перша прохолода,
Тоді вона дощами зарида
Й грибочків припасе у нагороду.
25.09.2018.
Ганна Верес (Демиденко).