Це я - той троль, яким усі бридують,
А, може, й - гоблін, певне, що не ельф,
КришУ з інтриг та сварок рататуї
Та пророкую, мов оракул з Дельф
І кожне слово - сповнене сарказму,
Любитель гостроти та парафраз,
Де я - не миро, а терпкі міазми,
Від сварок-екстазі впадаю у екстаз.
Я - гострий клин між дружньої розмови,
Я всюдисущий, та слизький, як вуж,
Хоча полощуть в "бані" знову й знову,
Та я завзято знов берусь за гуж...
А потім... Потім, довгими ночами
Сомнамбульно товчу подушки синтепон...
Паноптикум думок... Примарні голограми...
Скрипучий та зіпсутий патефон
може, бо подушка із синтепону... не айс?
іронічно, те, що треба. в кінці зміна характеру гг - то ще більша іронія, чи сповідь? ну, я за перше, та в будь-якому вірш красиво написаний.
́́
