Привіт, друже.
Я тобі пишу цього листа,
а зима за той період вже настала.
З третього разу,
бо, як відомо,
Бог любить трійцю.
Я тобі пишу, а навколо мене -
суцільна автоматизація.
Я тобі не розповідав цього,
але одного разу я отримав естетичне задоволення,
лиш пірнувши в туман -
і натрапив на сховище скіфських баб,
схили Вороняків,
штучні виступи житлових порід
на берегах Тернопільського моря,
але не на Циганці,
а на тих уявних схилах,
які мені вважаись платом.
Я дописую вже до середини,
поки за вікном продовжує падати сніг.
Та й то поступово,
невиликими кавалками.
Починаю усвідомлювати,
що зима - це дещо більше,
ніж звичайний сніг.
Пора хвороб і здоров'я,
морозу і холоду,
льоду і тепла,
сесії та відпочинку -
пора, повна всього.
Тоді я розумію, що лист,
адресований тобі,
завжди залишеться недописаним,
а в ньому буде відчуття тиші та браку
важливої інформації, тому
пишу прощання,
і кладу цього листа
подалі, в куток.
І починаю писати новий.
Привіт, друже...
iv.xii. - v.xii.mmxvii
