Змиває ця вода гірська
ті крихти пам'яті про тебе,
як зле, що ця вода швидка,
не повернеш її до себе.
У холод падають набої,
руйнують всі мости дубові,
позбулася залежності чужої,-
знайшла себе в неправильній любові.
І рима вже не так іде, як в школі,
і в ліфті їжджу я тепер сама,
ні болі, щоб топити в алкоголі,-
в життя приходить квантова зима.
Я пишу те, про що я знаю,
бо завтра забере і це вода,-
занадто довго я чекаю,
коли прийде наступна середа...
Три лінії життя долають,
у п'ятигранній цій неволі,
полярні звірі всім згорають,
в мільярдотисячній їх долі.
Чи правду кажуть - морок заді?
Чи "правда" - просто глузування?
Нема нікого, може, на заваді,
на стежці світосаморуйнування..?
