Ще всього не розтрачено тепла,
Ще ніжності не на одну фінальну сцену,
Закрито доступ для притворства й зла,
Обходжу боком я нещирості арену …
Сьогодні першу скрипку граєш ти,
Твої слова мені найголовніші,
Руйнуєш старі звички і мости,
Усе, що удаванню наймиліше …
Вони кричать, до них уже дійшло,
Що твоя гра – це знята маска ночі.
Їм страшно, бо раптове це тепло
Топити стало з льоду душі - очі …
Тремтять, кричать: спиніть її негайно,
Вона зруйнує словом цілий світ,
А я тебе таку всю незвичайну
Вдягну у осені останніх слів політ …
Кроти втекли, не знають епілогу,
Порожній зал, один в ньому глядач,
Він втупився очима у підлогу,
Не вирішено жодної з задач.
А ти смієшся: що тобі ця сцена,
Бо першу фразу всяк запам’ятав:
«Якщо життя для вас тільки арена,
Що справжнім є між тисяч ваших справ … «
Коли дивлюсь на спорожнілу сцену,
Я згадую завжди одну тебе,
Ти там, на сцені, а здається, коло мене,
Я спогадом цим зраджую себе …