Мені однаково, чи буду
я ще говіти, а чи ні,
та не однаково мені,
що у свята бідують люди.
Уранці після алілуя
іду на кухню в самоті,
акомпаную по кастрюлях –
озвучую усі пусті.
Тай думаю собі, гадаю, –
чи так усім ведеться нам,
кому уже пора до раю?
Е ні! Ікається панам.
Не подавились депутати,
ковтають, бідні, шоколад,
аби підтримати ґаранта,
який кришує владу Рад.
І так воно чогось дурному
аж дістає до печінок...
Але – нічого. По-новому
почнемо жити на оброк.
На пенсію не уповаю,
але на хліб і воду є!
Дієта – хобі не моє,
та, слава Богу, я не знаю,
чи я живу, чи виживаю
за упованіє моє.
