2. Змазана національність
Все почалося, безумовно тоді, коли Брежнєв та його камарилья вирішили, що вони побудували розвинутий соціалізм і тому треба визначення та фіксацію національності знищити – для цього бажали увести термін «советский» («радянський» на українській мові). Мотивація зрозуміла: в СРСР всі мали історично і ясно визначену національність як іменник (українець, білорус, грузин, монгол і так далі) і тільки люди всілякої фактичної національності, які проживали в межах (поки що) певних територія, мали визначення національності через прикметник «руські». То нехай всі мають таке визначення!
Не прокотило і, здавалось би, ця ідея разом із Советікусом почила в Бозі. Та не так швидко! Тому що почався період боротьби Рашизму заради самозбереження проти всіх і вся, особливо проти України заради загарблення її, і був впроваджений в дію інший механізм – ігнорування національності. В Україні.
Вона нібито для всіх існує, але офіційно її нема.
Відкрийте паспорт. Що там написане? Громадянин України. А національності як такої нема.
В анкетних даних депутатів Верховної Ради 1 та 2 скликань була графа «національність», а далі вона щезла і відсутня донині.
Кому це вигідне? Якщо пригадати:
- інформацію про перепис населення України за 2001 рік;
- зменшення чисельності долі українців у Верховній Раді 2 скликання стосовно 1 скликання;
- особливо важливе (!): масовий виїзд українців за кордон,
то стає зрозумілим, що це вигідно тільки двом націям – росіянам та євреям, тому що їх доля і таким чином значимість у існуванні українського народу підвищується.
Треба звернути увагу на те, що євреї, як всяка нація, не може бути поголовно погана чи добра. Всім відоме, що євреї проявили себе як видатні люди в багатьох сферах і в багатьох країнах. Особливо в Україні. При цьому майже однаково як її патріоти і як її кати. Як це не парадоксально, але зараз можна сказати, що євреї в цих непростих умовах боротьби України за свою самостійність та державність, ясно окреслюються в певні спрощенні угрупування (що не скажеш про українців):
- щирі патріоти (наприклад Димитрий Гордон, Коморовський, Ходос);
- сяючі імітатори патріотизму (наприклад Ганопольський);
- можновладці, які прикривають свою належність до євреїв (навіщо?) (наприклад Порошенко, Тимошенко, тощо);
- олігархи (наприклад Порошенко, Фірташ тощо);
- сховані вороги України (наприклад дорогий Рабинович);
- явні вороги (наприклад Медведчук).
Яке це має відношення до пана Зеленського?
Просте: в яку групу він вписується? А тут неможливо, як кажуть в Одесі, бути трошечки вагітною. Треба уважно це відслідковувати, хоча це і не просто робити, бо всі представники перерахованих мною груп принципово, за рідким виключенням, розмовляють російською, інколи українською як службовою, в тому числі і пан Зе.
Сучасний світ характеризується бурхливим процесом інтеграції. Змішуються Горизонтальні раси і тому поява дітей у подружньої пари різних національностей є звичним явищем. Традиційно споконвіку національність визначалася по батьку, але євреї тут мають принципову превагу перед іншими націями. Справа у тому, що у них національність визначається по мамі. Це означає, що в умовах реального життя подружня пара визначає національність та прізвище своєї дитини так, як вигідно. Простий приклад – те, як пан Порошенко став щирим українцем.
Про те, що визначення національності може бути підступною зброєю розказав Ліон Фейтхтвангер в романі «Іспанська балада» - історія палкого кохання кастильського короля Альфонса і неймовірної красуні єврейки Рабекі, яку підсунули королю заради того, щоб мати нащадка трону єврея (по мамі, по мамі!).
Здається, що в цьому відношенні пан Зе щирий, бо він ніде і ніколи не приховував, що в його жилах єврейська кров і демонстрував толерантне відношення до інших національностей, але в такому випадку виникає питання іншого ґатунку: він єврей чи жид?
Спробую і це проаналізувати.
08.01.2019.
А комуністи в брежнівські часи чомусь до владних структур евреїв не допускали. Навіть були обмеження по прийому їх до партії. Чому? Можливо, всі біди сучасної України саме в цьому?
