У свиті оксамитовій, зеленій
В гущавині відпочива колода.
Вслухається в пісні сусіда-клена.
Стара-стара, але щаслива й горда,
Бо гості є.
Усім, либонь, аж тісно!
До неї позбігались, як до неньки,
З усіх куточків вохряного лісу
Малесенькі красунчики-опеньки.
У кожного так пахне жовтий чубчик!
Всіх роздивитись є тепер нагода.
«Ну, здрастуйте!
Я теж за вами скучила!» –
Неначе промовля до них колода.
