Черепицю шпилястого даху
Знов дощами облизує ранок,
Новий день воскресає із праху,
І вкриває серпанком світанок.
Бачу Всесвіт, крізь ягоди глоду,
Що до вікон моїх притулився,
А всі люди, мов числа із коду,
Що століттями з неба кришився.
Вся земля оповита шляхами,
Наче венами тіла людського,
Ми топтали цю землю віками,
Мов новенькі частинки старого.
На готичний будинок дивлюся,
Що потрапив в туманні лабети,
Свіжим хлібом з птахами ділюся,
Знову слухаю ретро-касети...
В цьому світі не вічний світанок,
Навіть день, що воскреснув із праху,
Як не вічний у затишку ранок,
Й черепиця шпилястого даху...
***
Чарівні,цікаві рядочки про минуле і сучасне! 
