У твого сонця безконечно ніжності,
У твоїх хмар немає очевидності,
Я іноді дивуюсь непокірності
Твоїй. Ніяк не можеш догодити сірості.
У весен тих, мабуть, забракло сил.
У зим не досить для завзяття льоду.
Смішне щось залишилось замість крил.
А все ж чіпляється за хоч якусь свободу.
Вже падати здається за закон.
Обрид вагон, обрид нудний перон.
Влітаєш в незнайому бійку з ходу.
Узяв таке собі за моду.
Чому злітати вже не треба в небеса.
Спускають камери під ноги і під воду.
І кажуть всім, що тут така краса.
Втікай. Тут не цінують за душевну вроду …
Обман закрашений у сотню кольорів,
В чергове і по-різному розказано відоме.
Багато різного заховано між слів,
А правду вже почали зводити судоми.
Ах як приємно просто йти й махати прапорцем!
І неважливо, що вам з того раю.
І прапорець ваш бавить вітерцем.
Я краще стану скраю …
Так наче весла в кожного свої,
Греби, чого постійно заглядаєш,
Що там бубнять картинно шахраї.
Ти ж сам себе навіки обкрадаєш …
дякую
