Поема-симфонія
Єдиній довершеній
Марії, натхненниці
Ще трішки —
і Бог мене втя;гне
до першої теми…
Ваали новітні!.. понадієтеся на Іллю.
Враз попалю вас,
сумні академіки!
Змус отруйного дихання вашого —
чистим Пречистої — попалю.
Хочете Голодного…
голод й неголод,
відкритість — й закритість,
роси — і сухість,
молитись — чи не молитись:
спечність — чи холод!
Люблю я Іллю!! —
Станете, ваали… тьху!.. на Іллю
більш дивитись!
Що ви?
з Бетховеном вийшли битись?
Допрацювалися на Антихриста?
Клони повнісінькі! пси скаженії:
вам крок — без Божого благословення?
дикуни-науковці, озброєні бісами:
що більш нині «в вооруженії»?
Ви — думаєте?..
Правду
засвідчую — міріади завтра
зневажених і засмучених —
мої друзі…
Моральні сили нижче дна океанів!
І кризосвятоначальнії — в площинах
завішені: «повнії»!
! Я вам скажу:
ви не знаєте — що
було в Бога з Бетховеном…
Всі прислужники Лютера —
як то нині —
страждали так само —
лиш іншим «Ейндхо;веном»…
Моліться, бо на сороковий день —
все розпадеться,
моліться! щоб зараз почули —
про що ідеться! —
про Бетховена має право говорити —
тільки Бетховен…
Та ще Бах: радість! керуючим згори
каноном…
Бач, є орач тектонік!
пахар Нової землі,
ризикований…
Бо я проведу плугом вершинно-кріпким
біля голів вам, неправедні!
Орач веселий, орач підйомний!
орач нере;пнутий!
і Бога ради — моліться — щоб не дав
плугом!
бо я пахар у Бога розкований.
Ледь що пікнете—
дуже я вже розкутий:
розкований!
Й людці ті ще,
як і всі, ніяк аж не знали
і Бога — й Бетховена…
Звідси й про вас — змисл? —
що казать?
Що Бог сказав?
Як із Бетховеном садив Він — Сад!!
…Ще тільки трішки! —
й Бог мене створить для першої
Теми!!
Чи ви не чули, що в тлінній Америці
були
академіки?
! Ісус-молильники нині!
Бог зігріває, підігріває:
Син знає — де ми!
Як Людвіг з Богом садили Сад! —
Це вам не роздавати,
Це не давати і брати ордени і медалі…
Мов Бог Сам!!
Тільки хто бачив — Удар!
всі дременули назад…
(що за удар?)
вернулись, дослухать,
з краєчку в сад.
Сад? — йо, ще глядь —
Удар! — майо!!—
тікають ще далі…
Цікаво, вертають, вітають — Удар! —
йо триньйо —
тікають! тікають ще далі!..
Одумались:
примазались королі, плюралі,
моралі;, недостатні пряжки, півпряжки —
тримаються,
трясуть привітальним… тільки…
Удар!! — тільки далі і далі!..
Що це? Що ж ц е?!
Що ми туди і назад?
— Мовчіть, — кажуть, — провінція…
Бог садить Людвігом Собіподібний Сад!
Спочатку такі собі… як муздумки;.
Бетховен —
розказує:
— Ні, навпаки,
я вгору-вниз з Богом,
а ви це куди й чого?
— А… не з провалля тектону в т е,
де ангели,
чогось як дурні вперед і назад...
Що це з Богом у тебе? Що з мелодією?
Не дурійте вже ви при мені,
О ні!
Кидати стане у глину — в якийсь Укрсад…
Клацать і далі зубами по лінії обрію?
Так вертає Бог:
там повен Бетховен…
І приходять знову бундючні,
псуті, без совісті, паки каню;чити:
Чи не надто?.. королі, моралі-плюралі,
толері всі, прямо всі проститутки —
В святий та неосвячений ще ж…
Диво-Сад!
Я вас навчу, личинні,
як чіплять один одному
позацерковні регалії!
Удар!
Йо триманьйо! —
сподівались що Людвіг
пригладив па;тли по формі —
й в світі надфо;рмному —
а він — суть зсередини, суть ви;ломив!
всю! наглий! й ці зрадники самих себе —
по три, по чотири,
тікають далі — всі дезертири
тільки побренькують…
за іскус, за геройство
медальорегаліє!..
Жах! Удар! —
ще далі!
Рай!! — Удар!! —
і ще далі…
Світло й Жах!
о Боже!!
у с е в невідо;мості! —
що далі??!
«Бог цього Бетховена безмежно трима!
Ну хана! закінчується роздача медалей…
Як би це, бляха-муха, так підповзти,
зачекать — поки пролітають
ангели, чорти і троглоди;ти…
От же, вчасно не накрили… дали маху…
Як тоді я промахнувся й з ніщим Бахом!
…так хоч цього… хоч накинутись —
й нагороди;ти!!
слів, регалій начепити б…
Це ж відвів би око од Бог-Слова!
І не міг би з Богом сперечатися! — й
творити…
Дак навіщо тоді тут оцьому жити…
Оббрехали б… Всякі жителі…
Бач, духів сміліших розколи;хує!!
Тихо все… Дивись, і оклики…
От — от — от
з Божим даром…»
Я вдарю! це вас підітру;, курчатка —
дохлики,
цим
скипіда;ром! —
Навчу миттєвих злетів в вертикалі!
Кладіть
дражні і суєтні геройства і медалі…
Любов!
лиш до Христа…
І сині, й подсознательненькі,
не знаєте? —
Бетховена й мене хотіли похова;ти?..
Бога! — молитву і симфонію? Сона;ти!?
Як Людвіг в Бозі: ви — куди?
Куди ви? старі й младі маразматики!..
Бога і Людвіга тут уникаєте?
І нас прикончить і схова;ти —
нас? недоумки і недокошла;ті,
і нерозла;писті в Бозі,
і подсознательненькі! недопила;ти!!
Так діло тут не піде далі.
Крізь оркестр небес
ще кликати — і накликати,
щоб вчули —
будете — це консона;нсно.
Вульгарні, вивчите сила;біки і ноти?
Нещасність!
Кладіте перед Богом і Людвігом
незароблені медалі:
за що? за землю?
У Бетховена і Небо.
Хтось мав за Небо?
Так?! —
а Бетховен й оцю грішну землю…
Так? І хто вам сказав нищить повноту,
Що від Марії, як Бетховен, я приємлю?
Святим оцим, вами спаскудженим
творінням,
Богу і Людвігу — які ще говоріння?
І чути, й жити схочете? і Бога силу
знати?
Насправді це рішили ви, самоприховані,
тайновідсебегиблоподсозна;тельні?..
О, тепер слухайте
правду про Бога і Бетховена.
Де;мони життя, глухонімії!
Демони носили мільйонтонну вату!
Щоб приглух! Щоби заглох!
І в вас ці демони, всі, глухуваті.
Демони ці носять вами мільйонтонні —
мило й вату:
намилити, замилити, накидати,
щоб Ігор теж оглу;х!
щоби спустивсь умом —
у пацанва;цтво…
В всесвітню «кислоту»,
в «попсовість» — щоб забув,
як світ про совість —
про секуля;рне євроамерикохова;цтво…
Демони, що в вас! й попереду,
і ззаду — цим хвостогрішшям носять
сірова;ття!
щоб не ввійшла правда, що в Нього:
і всім кінець, хто не у Бога!
Але Людвіг відбивав їх,
бо глушили й життя! —
що і до чого!..
За аристократів-доходяг відбивав!
І їм писав — і вам й Богу — давав.
До останнього вбивав!
Кров’ю Бога! І він бачив орло!
І щоб пронести — то цих, з землі —
й своєю
з горла…
З вух.
Тільки глянули — і всі тікали…
Підленькі,
свої життя… приберігали…
Ниці, розумовенькі ці лютери…
Ісус — Серцеум! Я з серця кажу:
а — тікаєте! Від Істини втікаєте!!
Проти Христа в вас є… прелютії!!
Куди вам проти Людвіга! —
Скільки воєн! — нічому не навчили…
Без Ісуса! у всерединній людині…
всі обдерті…
Уселенський Бубон! — кличте
своїм дітям смерті!..
Лиш Цариця! ущерть повна…
Це Любов!
І Син Любов!
Любов є
над «коштовним» й над
«коштовними»…
В Людвіга ван Бетховена
росла щедрість!
запах цедри,
запахи планетні, — Сад писав…
Углиблювась — був в вишнім…
полиша;в
незавершене в чернетках…
Неточно йшов — є, у чернетках…
Він щедрий!! —
Сам один як би за всіх поетів!
А потім в Сад пішли —
всьому навчились!
і віднайшли… Що богоданне.
І — Богу відбулись!..
Прорив! Поки смирення стане…
З великими — прямо біда…
Удар!! —
здригнувся люд —
тікать від Сил до океану!..
Удар!!! — і перед носом вже вода!!
Я вас доб’ю:
Удар!
що видно? Бог літа — й вода…
У Людвігу і землю й Небо править
Бог! —
а ви куди, коли страда?
Як він стражда!..
Від Слова геть?
Удар!— кінець вам,
хто Христа продав!
чи ще продасть…
Удар! у стан молекул…
чутно, в вас вода і все вода?
да воврещу я Огнь! нещасні крези.
Удар! о жах — злізать з комп’ю-протезів!
Кажу, злізьте, без серця хто, з протезів…
У Серці ангели, рай, і святі, й Небо —
все умісти;лось, свідчу, все; є…
І кип’ятком запісяєте в мене, фарисеї!!
!Удар!
бо ви все ще вода:
проб’єте — шкарлупу ;
культур??
ФОНТАННІЇ! Сміхи;!
Удар!
без Любові — Слова??
ах ви, плутні…
У тьму єгипетську, в ментал! в форму! —
назад…
Просіть Іллю!
Удар! —
(я вибачаюсь: братці, це робота…)
Бог садить Людвігом
Сам — неповторний Сад…
Дух Святий втрапить в кого?
Не знаю,
з питаннями —
до Сина-Бога!
Не то ще підповзуть — та й
привітають!
А поки в мені Дух:
!Удар!! —
Небо й земля все перекро;їться…
Наші не умні —
в нірках, життєвій поле-грі…
в конфесіях,
в букво-науках, якісь, ро;яться…
Розумні!.. й хто
в Цариці що буде питати!
Ні, кажуть, совісно… мабуть,то нацхудожник…
а наца — наца — це обовязково привітати!
Шелесть, шелесть, підмістки клинять,
чорнильнять, зачинають — наповзати…
!Удар! хто? — Людвіг не утримавсь? —
і тільки світові учення —
і мерси й фраки й захиснії торочення! —
і шати шати шати ! скільки в бідних
шат! —
і потопити в честі не вдалось! і п’яти —
п’яти п’яти п’яти — у даль — у вихор…
навіть — загуло.
Мов не було!
«Розумні!»
Думають, що Богу ліплю бра;…
Й сам Людвіг цього вже не вибирав…
Бо бачив: друга тема —
це Діра…
Земне…
науки, хитання, хвилі, плутні…
ви — Не в серці,
в голові,
ба! і без голови… Діра.
Боже, пора!
Росте, Боже, страшна діра!
І каже: якщо можеш, то — роби!
там підніми мільярднії гроби…
ори, єднай, збирай — і ввись ори…
Людвіг орав.
Цей перетворював і перетворює усе —
в божих дарах!
О так, Бетховен — не вмирав!
і не вмира!..
Поборемось, серця-вулкани!
Поборемось, серця-титани!!..
Поборемось, духовні християне!!
Поборемось, поки цей світ не перестане
синіть та ни;діть…
Здолаєм гнид!
Поборемось за славу Божу над цим
світом!
Нас не змахнуть —
ми полюбили Світло!!
Нас не убить, поки ми любимо це
Світло!!
Боже, пора! Дуже велика
вже Діра.
Бо горе вам, всі вчені,
провінційні в Дусі,
горе!
Ви за пізнішими утво;реннями…
Служіння справжні скриті в вас…
Неправедне, дасть Бог — палив й спалю!
Прямих служінь! Сил! —
вми;кнутість — як у Іллю…
Нове все йде!..
Пора і на подвижні контрапункти!
Антихрист ходу сам не відверне:
без сил і без служінь — сяде… хоч де,
а хоч на пупі.
Якщо не встоїть в серці. Нове — йде!!
Бетховен Богу пахар —
не вмер і не умре!
Любить цих Бог!
і в Небо — позамежні ж це! — бере.
В недоторканність. Бо себе зреклись:
Богу — дари, і землю й небо, й славу.
Всіх берегли:
й примножили спасенну віру:
словом, числом і нотою.
Лишнє від’єднували у
комірках.
Й серце, й дух у Церкві…
Бог й зараз чує. Він не жартує.
Він просить кожне серце.
В руки візьміть себе!
Ще мнетесь?
На сороковий — розпадеться…
Це вчули ви: всю правду я казав.
Тут в Вічність хочуть —
кліше;, комп’ютернії манії;…
Прямо у мене — й в Діву — як у двері!
Світські! Гріхоп’ючі;! Бісоп’ючі; — у
Вічність?
А, може, нижче, в мільярдери?
28.12.2006
ID:
829671
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 19.03.2019 13:31:02
© дата внесення змiн: 19.03.2019 13:31:02
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
