Людина мріяла про крила
І птаху заздрила повік,
І задум все ж таки здійснила -
Відкрила свій небесний лік.
Та паралельно хижу зброю
«Вінець природи» віднайшов,
Відтак: літати чи вбивати -
В цей глухий кут таки прийшов.
Прийшов той час, та мить настала -
Ми мусимо відповісти:
Літати краще, чи вбивати,
Що людству ближче до душі?
Питання це не риторичне,
Не передчасне, не дурне -
Нема куди вже відступати,
Бо вибір цей нас не мине.
Земля від «розуму» втомилась,
Від споживацтва й поготів…
Тут залила, там запалила,
Чи «геній» наш це так хотів?
Не буде людству порятунку
Від справ, що «розум» начудив,
Поки ураз не схаменеться... -
Все ж видно всім без зайвих слів…
…Завмерло серце й розлетілось,
Ще й подих видихнуть не встиг,
Душа у вічність відлетіла,
Лиш обірвався жаху крик…
Сто сімдесят шість нездійсненних
Доль, мрій, бажань і сподівань!..
Що? Ще замало жертв безвинних?!
Щоб схаменутись, усвідомить
І не здолать ОСТАННЮ ҐРАНЬ!!!