Я звертаюсь до Вас…
Я звертаюсь до Вас, українське братерство, у слові.
Нащо ми розв’язали страшну братовчивчу війну?
Пролились на землі уже ріки народної крові,
Залишаючи матір – мою Україну сумну.
Замість хліба у землю, ми кидали вибухи з градів,
Замість ниву збирать, ми палили нескорений степ.
Ми впустили у душі чужинську орду хижих гадів,
Що тримають ярмо, щоб загнать нашу волю у склеп.
Уже третій Великдень біль країни зовсім не вщухає,
І під дзвони церков молить мати дитя захистить,
Бо на захист землі, що тепер смолоскипом палає
Кожна мати повинна своє рідне дитя відпустить.
Не для війн ми давали життя нашим зоряним дітям,
А для того щоб в світі щасливо і мирно жили,
Щоб життя їх було, як веселка у променях літа,
І щоб сіяли в землю золотаві свої мозолі.
Щоб наш рід український возвеличивсь в пророчому слові,
Як наш батько Тарас заповів нам усім на віки,
Щоб лунала красива й окрилена батьківська мова,
Щоб сплітало братерство у дружнім єднанні вінки.
Та невже в нас нема свого розуму, сили і духу,
Хоч історія наша сягає в глибини століть?
Чом питаємось в світу: «Що робить?», мов якісь слабкодухі,
Як невинні ягнята, що не можуть себе захистить?
В нас є сила своя, і знання від батьків споконвічні,
Що нам мир наказали в державі своїй берегти,
А ми жебраєм в світу, мов старці у жебрацькім лахмітті,
Та у нас всього вдосталь, щоб стояти із світом на ТИ!
Ми дійшли до межі, коли прірва між нами зростає,
І нема вороття страшним вчинкам, і серце болить.
Та єдине бажання спинити війну в ріднім краї,
І, як в Біблії писано… пробачить, … провину простить.
Сісти разом за стіл, пом’янути загиблих у Бозі,
Вигнать з хати чужих – досить їм уже порядкувать.
Й, як батьки нас учили, працювать, може й впасти в знемозі,
Щоб змогла Україна із руїни як Фенікс повстать.
Не один ще Великдень лікувати нам прийдеться рани,
Не один спливе рік, щоб родила багата земля.
Та сьогоднішній спротив, й чути інших глухе небажання,
Це відродження наше неухильно від нас віддаля.
Ми ще вірим в майбутнє, і воно у нас буде величне.
Не колись, а вже завтра ми підіймемось разом з колін.
Я простягую руку – в ній тепло і бажання одвічне
Бути разом, любити й будувати свій зоряний дім.
Я звертаюсь до Вас, українське братерство, як мати..
Я звертаюсь до Вас в цю годину лиху і страшну;
Досить нашим кровинкам, синочкам в боях помирати,
Зупиніть непотрібну, страшну братовчивчу війну…
ID:
839879
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 24.06.2019 15:44:43
© дата внесення змiн: 24.06.2019 15:44:43
автор: Oxana Levina
Вкажіть причину вашої скарги
|
