Забуваються часи оті потроху,
А які ж періоди були,
Коли з розумом і совістю епохи
У майбутнє скопом ми ішли!
Панував той розум в кожнім домі,
Юрті, хаті, саклі і дворі.
Комітети, осередки і райкоми,
А кругом секретарі, секретарі…
І згадалася мені одна усмішка,
Яку склав дотепний той народ,
Що сміявсь відкрито, а не нишком,
Не складав їм величальних од…
Якось Другий Третього у спорі
Дурнем, а чи йолопом назвав,
Третій про образу для розбору
Першому заяву накатав.
Перший Другого на килим викликає
І парла по зав’язку дає,
Другий твердить:
- Достеменно знаю,
Що набитий дурень Третій є.
Вам потрібно перевірити самому,
Чи багато в Третього ума.
Ось нехай він збігає додому
І узнає чи він вдома чи нема.
- А і справді, - Перший загорівся, -
Проведемо цей експеримент! –
Тисне кнопку, Третій появився
І побіг дому в айн момент.
- А тепер я бачу, що наш Третій –
Дурень з дурнів, на увесь район!
На що ж було бігти й даром хекать,
Як у нього вдома справний телефон!
Дотепно і справді з гумором. Дякую пане. 
