|
Незнайомцю,
я ніколи не запитувала, не стверджувала, не обговорювала нашу з тобою вірність один одному. Я і не проти, щоб ти з кимось був. Сподіваюсь лише, що то не якась інстаграм-діва, яка веде свій блог про здорове харчування чи про щасливі відносини.
Я чомусь змирилась з тим, що в моєму житті ти будеш десь близько, але не поруч, – що дивитимуся на нічне небо і подумки розмовлятиму з твоїми листами, дивитимуся на закоханих з вимученою усмішкою, засинатиму з чужою для мене людиною і шкодуватиму, що то не ти; дивитимусь на веселку, уявляючи, як ми разом шукаємо її кінець; сидітиму біля моря і уявлятиму твоє захоплення ним і мною. Віриш, змирилась...змирилась, майже готова жити не своїм життям. Люди ж якось живуть 20 років, і не задумуються: “а чи добре мені з ним, чи ні”, – у них все набагато простіше: “не п’є, не б’є, працює – цього достатньо”. А книжні оті нісенітниці для них так і залишаються в книжках...
А знаєш, буду насолоджуватись іншими радощами життя. Хіба пізнати любов до когось є найголовнішим? Можна ж існувати й без цього. – Правда, любий? Світ наповнений й іншими чудовими дивовижами: незвіданими країнами, новими знайомствами, непрочитаними книжками, ненаписаними прозами, небаченими морями, сонцями, небесами та зорями...
І нехай не хочеться обіймів від людини, з якою засинаєш, і не горю бажанням її цілувати, і неприємне відчуття провини від турботи до мене, і гірко від захоплення моїм тілом, душею, і кровоточать вуха від красномовних освідчень і компліментів, але ж і до цього можна звикнути, кінець кінцем змиритись...(сама не знаю, що верзякаю)
Можливо, мені дано кохати лише у листах, можливо у минулому житті я щось зробила лихе і зараз повинна віддати щось...свій час, тіло, присутність, долю? Часто помічаю, що роблю щасливим когось, та сама при цьому залишаюся нещасною. І з цим готова змиритись. Забагато й занадто ретельно длубаюся в собі, у своїй голові і в своїй душі. Потрібно просто жити...як гадаєш?
(щиро сподіваюся, що прочитавши цей лист, ти візьмеш мене за плечі й добряче потрусиш, розбудиш, достукаєшся, вправиш мізки та виженеш ті думки, – й обіймеш. Щиро хочеться вірити, що я колись запущу свої пальці у твоє м’яке оксамитове волосся і з радістю в серці любитиму..просто любитиму..)
З любов’ю,
Твоя...
ID:
840687
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.07.2019 23:23:03
© дата внесення змiн: 15.12.2020 23:39:07
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
