Посеред ночі хори зупинилися,
Змовкли нараз солов’ї.
Зорі на землю здалеку дивилися
В душу, як в очі твої.
Плесо легенько шарілося бризами,
Зорі тонули в воді.
Ми посідали на лавці під в’язами,
Юні були ми тоді.
Роки пробігли, зробили нас сивими,
В’язів старих вже нема.
Листя осіннє лякає нас зимами,
Хоч ще не скоро зима…
Лиш біля плеса лавчина обвітрена,
З нами життя прожила.
Плесо нас згадує, бо тут під в’язами,
Молодість наша пройшла.
