Коли життя розводить нас
І я, чомусь, один... без тебе,
Тоді ж здається, наче час,
Завмерши якось, не іде вже
Й цей світ міняється, в нім все
Стає понурим і безбарвним,
А доля, ледве так, несе
Мій човен, що вітрил не має,
І радість не приходить... Ні...
І самота влізає в душу...
І ніч не ніч... Та дні не дні...
Й не через "хочу", через "мушу" –
Бреду, без кроків, навмання...
"Коли? Коли ж?.." - себе питаю
Та розумію – я не я,
Якщо тебе не дочекаюсь!
