В лісах притихлих, безголосих
Барвисту казку пише осінь.
Коли встигає ця майстриня
Такі творить полотна дивні?
Погляньте: маківки у кленів
Вже не смарагдово зелені,
В них ніби полум’я розвій –
Торкнув їх пензель вогняний.
Тріпочуть кронами під вітром.
Знов осінь узяла палітру.
Черленим бризнула по листу,
Калину вбрала у намисто,
В багрець осику одягла,
В зелене бурштину влила.
По вітах провела жовтавим,
Брунатним, мідним, золотавим.
Березам коси розчесала,
Жовтогарячим розписала.
Не випускає пензля осінь.
Сипнула в сіре небо просинь.
Задумалася на хвилинку –
Вписала срібну павутинку.
В туманах, у дощах, у росах
Купає пишні барви осінь.
І світ казково-неземний,
Бо в неї пензель чарівний.
