Упала глухо кришка унітазу –
Потребу справив Слава Розенталь,
Смішний єврей, та ще й брехун, зараза,
Вже втупився у шибу десь у даль…
При чім тут Слава? Ні до чого Слава,
Рудий, завжди усміхнений єврей…
Я хочу кави, дуже хочу кави…
А Слава щось вже бреше про бл…дей…
Я хочу кави, може, й – геть не кави,
А дотику до твоїх теплих рук,
Твоє волосся пахне різнотрав’ям
І в грудях резонує серця стук,
Дивлюсь у вічі, ти відводиш погляд
І руку притискаєш до грудей…
А Слава вже завівсь про Леопольда
Та вічно опонуючих мишей…
Я поглядом повільно роздягаю,
Ні-ні, не тіло – душу догола,
Усміхнені… кохаємось в розмаю,
Хоч за вікном хурделиці імла…
Не хочу кави, хочу твого меду
Із привідкритих та вологих вуст,
Тебе катати на велосипеді,
Чи танцювати під занудний блюз,
Чи мчати на автівці проти ночі
Кудись у безвість, у далеку даль
Аби лиш вдвох… про щось своє лопоче
Смішний та добрий Слава Розенталь