В пустощах серпня: метелики над лоном…
137* від першого уроку: «так розкривались в пізнанні
життя, і небо, й жінка…»
Знайти вустами неціловані місця
Мені кохана в першу нічку загадала!..
– О, скільки ж я, наївна юнь невміла, мало
На той час знав – аби знайти оті місця!
138* дієслова для вчительки кохання: «слова – переоцінюють.
а губи… – сила в них!»
Я для тебе в цю ніч стільки слів-квітів подарував!
І поклав поцілунків на тіло твоє – аж до ніг,
Тільки бачив те бог: серце жінки я словом не взяв –
Впокорити ж цілунками й плоть цю, і душу я зміг!..
139* на славу медового серпня: «так ловили – ти і зорі –
метеликів ночі!..»
Я вустами пошукаю ерогенну диво-зону
На твоїх таїнах плоті, що творив мій бог зі щастя! –
Ти метеликів чекаєш там, над лоном?!. – хай же вдасться
Їх збудити! Ти – літай ще!.. – я ж почну шукати знову!
140* весільне, іронічно-вічне: «най вуста знаходять своє
на всіх меридіанах її тіла!..»
А мила всоте стверджує: «Твої цілунки – мед!» –
Вже знаєш, німфо!.. Я ж і це засвідчую про губи:
Й мене, вар’ята, все життя ведуть у прірву згуби –
Знаходять насолоду скрізь, де бог творив той мед!..
***
о, якби моє тіло з серцем те почули - що я десь без них відпочивав - ой було б мені як Макару тому!
ні, "покой нам только снітся!" - мав інші справи та обітниці, але між тим - як радий тобі, друже!
книжечки обіцяної так і не отримав - але натомість можу запропонувати свої віршики-потішки, якщо буде твоя ласка.
- і якщо таланти саме ті, які нам у радість оту - то най будуть, най відкриваються - поки нашого, поки ми ще під сонцем!
дякую, що не обійшли, прошу пана Івана!
а чого б так нас від всіх зваб світу та до неї манило-водило??!! - якщо й міг придумати Всевишній подаруночок нам - то саме її - жону серця та ночей наших!
тож живіть і будьте славні та кохані, любі наші жіночки!
Боже! Які пристрасті, Касьяне! Певногарно відпочив з морем.... і не тільки! 
