Там б'ється об землю повстяний м'ячик,
Триває двобій далеко не першу годину.
Йде до завершення погожа літня днина,
Гумова кулька газоном все вперто скаче.
Ділені сіткою поля гравців двох гарячих,
Буде хтось переможений двобоєм нині.
Завмирають глядачі і високі небеса сині,
Чекаючи, як знеможено чемпіон заплаче.
Ракетку в руках важче, і важче тримати,
Суддя не пропустить, хоче все помічати,
Здається на корті це роботи чи автомати.
Остання крапка дійшла, можуть кричати,
Не маючи сил падуть на траву, як томати.
Як можна перемогу спокійно сприймати.
(Сонет)
18 листопада 2000 р.
