Пробач, мені. Ніяк не можу
В осінні дні тебе забути.
Ще теплі днині в огорожі,
Ще сльоти пізньої не чути.
І все здається, ніби знову
На стежці за селом зустріну
Давно знайому, полинову
Та все ж бажану і звабливу.
Та марно по стежках блукаю
Немовби з кимось є угода
Про те, що втрати відшукаю,
Верну до яви ніжний погляд.
Глибока пам’ять, підсвідомо,
Приємні миті зберігає
І намагається їх знову
В життя вернути водограєм!
Щоб знов, як давньою весною
Нас зустрічала зірка рання,
Щоб між тобою та між мною
Цвіло трояндово кохання.
Минуло… ніби лиш наснилось
Минуло… тільки іскра тліє
І тільки спомином далеким
Минула ніжність серце гріє.
При згадці про тремтливий дотик,
Ласкавих рук палкі обійми,
Аж сльози скрапують на щоки
Бо їм не було більше рівних!
Пробач, що дивлячись на тебе
Лише затаєно зітхаю
Тому що досі, так, ще й досі
Здається серцю, що кохаю.
09.09.2019
