Хоч йому пів сотні літ –
Анатолій ще не дід!
Сивина біля виска,
Та міцна його рука:
Пензель рівно ще тримає,
Як плакати оформляє,
Надима ще добре губи,
Коли гра на мідні труби.
Око бачить ще далеко,
Як несе внучат лелека
Никоновичам у двір –
Молодців, як на підбір!
Хоч йому пів сотні літ,
Та зовсім він ще не дід:
Бо як добре на похмілля,
Його лає мамма Міля,
Не дає хворіти СНІДОМ
Його рідна жінка Ліда.
І вночі думки розбудять
Про єдину дочку Люду.
А в неділю і на свята
В гості він чекає зятя.
Має внуків, хоч не лисий:
І Максима і Дениса.
Ось така в сім’ї картина.
Мабуть, вип’ємо чарчину
Киселю чи може чаю
І таке ось побажаєм:
Після дати «50»
З’їсть хай 200 поросят.
Вистачає хай здоров’я
Для свиней і для корови,
І для мами, для сусідів,
Для краси-дружини Ліди,
І для рідних і для внуків.
Хай не слабнуть ноги й руки,
Хай ясніє голова –
Отакі наші слова.
02.10.1987
