«… Серце зруйнуй
Що себе не пізнало, щоб зміг
Я потрапити в вічності пастку…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Я крайнощі краю, як ріжуть хліб,
Що лежить на дерев’яному столі буття
І кажу волохатим хвостатим людям:
Не сідайте на гілку, яка росте
З гнилого дерева вашої «реальності»,
Тоді не треба буде її пиляти
Залізними зубами вічності.
Я слухаю хмари – слухаю
Про що вони шепочуть вітрові,
Що дме в глиняну сопілку берега,
Збираю цю вічну музику
У дірявий мішок меланхолії
І дивлюсь у дзеркало:
А там зима, а там холодно,
Там вічна негода і сльота,
Але я зазираю,
А там не люди, а привиди
Міста довгастих тіней.
І навіщо ж мені оте дзеркало –
Навіщо ж туди зазирати,
Я знаю наперед, що побачу там:
Краще б піти мені у світ сонячний
У царство королівство Я китайське
І писати там ієрогліфи
На шовку моїх спогадів –
Білих, як марево, шорстких, як метелики
В раю злому і недоречному.
А ви кажете: нездоланне,
Кам’яне, тому чуже, тому втрачене,
А я не хочу про сову згадувати –
І так прилетить ночі цієї
На горище моє захаращене
Гори ще халупа непотребу,
А я біля криниці вічності
Буду пити воду холодну роздумів
І згадувати.
Згадувати.
Згадувати.
Краще б піти мені у світ сонячний... Дякую Вам, Шоне. Кожен Ваш вірш спонукає до роздумів - хто ми, і для чого тут, на землі... І в кожного - своя відповідь
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Моя знайома створила папір,( її оригінальний, самобутній витвір) в який загортає на Свята для близьких, рідніх і знайомих, невеличкі, але дуже важливі для кожного подаруночки - ваш вірш асоціювався з тим папером і подаруночком, який я отримую від неї.
Дякую за вірш
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно отримати такий відгук! Дякую за такі слова!
Дякую! Радий, що в мене є такі друзі! Шкода, що я так рідко пишу останнім часом! Дякую за відгук! 
... 
