А поки чванились, сварилися, мирились.
Час не спинявсь, а все собі ішов.
І поки серце горде в грудях билось,
Час не спинявсь, він просто собі йшов...
А потім коли впало жовте листя,
І небо спохмурніло якось знов,
Так захотілося відчути чисте
Те почуття, що звалося любов...
Та поки чванились сварилися, мирились,
Час не спинявсь, а все собі ішов...
І ось тепер, коли вже все забулось!
Чи є те серце рідне поруч що прийме любов?
