Немає меж у досконалості поезії і прози.
Відчувши над Поділлям люті грози,
Би надихалися поети й драматурги,
Єднали би мистецтво з небесами,
Шедеврами б ставали їхні вірші, драми.
... коли раптово гасне свічка в храмі
і світ перевертається на другий,
... коли спалахують смертельні дуги,
... коли відлуння довго бігає товтрами,
як землю грім кувалдою товче,
... коли потужний водоспад тече
із неба чорних декорацій
і мало улоговини для потоків,
і зупинить нема пророків…
... коли дерев не вистачає грацій,
їм трощить стовбури і крони
і падають на землю дзвони.
... коли двигтить земля, реве
і завмирає все живе…
Природи суть в грозі, її знамення
Несе творцям невичерне натхнення...
І не мене малого було залякати-
Брав олівець я, зошит
І перші вірші починав писати...
Немає меж у досконалості поезії і прози.
Відчувши над Поділлям люті грози,
Би надихалися поети й драматурги,
Єднали би мистецтво з небесами,
Шедеврами б ставали їхні вірші, драми…
