Коли погасне світло у кімнаті,
Загляне місяць скромно у вікно,
Я буду довго думати й мовчати...
І вимкну недодивлене кіно.
Роїтиметься рій думок невпинних,
І з ними я і ніч на самоті.
Сьогодні не побачу снів я дивних.
Сьогодні зорі шепчуть в темноті...
Що серцю, серцю треба оживати...
Отак, бодай тихесенько вночі.
О, Господи, та чи ж тобі не знати,
Які в душі моїй ідуть дощі?
Німа розмова, в грудях якось тисне,
Народжуються думи та слова.
Ця ніч хай остаточно і навмисне
Згадає, що душа іще жива.
