– А як лишилось, брате, нам замало?
А мо' Господь закриє півгодинну путь?
Дзвони, як-що́, на номер мами,
Як в розвідку мене на небеса позвуть.
Я ні про що, ти знаєш, не жалію!
Я сло́ва "жити" суть лиш тут пізнав.
Братуню, ти побачиш – я зумію
Вернутись з будь-якого зіткнення до лав!
Востаннє ми тоді з ним говорили
І в розвідку пішов він через п'ять хвилин.
За півгодини я почув, що вбили, –
"Двосотим" на броні́ він їхав в рідний дім...
В кишені я стискав лист офіційний,
Мобільний, вже в мережі, нерви розривав,
Я мамі не дзвонив, що син – покійний
Коли приїхав, лиш тоді і розказав.
Вона мене із причитанням обнімала,
Я сам не втримався й, як жінка, заридав,
На поїзд потім, наче сина, проводжала,
Благала, щоб частіше в гості приїжджав.
Не пам'ятаю, як його ховали,
Згадався плач мій край камі́нної плити,
Те, як його любили, – всі казали,
І на могилу рясно падали квітки
Спи, братику! Земля хай буде пухом!
Тобі бажаю в небі я хмарин м'яких.
Напевно – ти все чуєш світлим духом
Знай, не забуду слів останніх я твоїх.
Оригінал
-А если нам осталось очень мало?
А может, нам не даст Господь и полчаса,
Ты позвони брат, если что, вот номер мамы,
В разведку, если позовут меня на небеса.
Я не о чем, ты знаешь – не жалею,
Я понял здесь – что значит слово «жить»
Ещё увидишь, братка, я сумею
С любого боя выйти, дослужить. -
В последний раз мы с ним тогда поговорили
Ушел в разведку он, спустя, каких-то пять минут,
А через пол часа, услышал, что убили,
И на броне его 200-го везут.
А я в руках сжимал кусок бумаги
В кармане, сеть поймавший телефон звучит,
Я не звонил, а сам приехал к его маме
И рассказал, что сын её убит.
Она меня тогда, рыдая обнимала,
Я сам не мог сдержаться и рыдал,
Потом на поезд, она словно сына провожала
И попросила, чтобы чаще приезжал.
Не помню, как его похоронили,
Я помню только плакал возле каменной плиты
Все говорили как его любили
И на могилу падали горой цветы.
Я приезжал к нему, как только было время
Я говорил с ним, точно как тогда,
Я жив остался - это моё бремя
И с этим жить придется мне теперь всегда.
Спи брат, земля пусть будет пухом
Тебе, желаю мягких облаков,
Я знаю, ты всё слышишь, бродишь рядом – духом
Я не забуду Брат– твоих последних слов.
ID:
867552
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.03.2020 16:53:24
© дата внесення змiн: 13.11.2020 10:50:15
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
