Між пшеницями йшла дорога пішки,
Поміж дерев, залюблених вітрами,
Нависли там гардинами тумани,
Не відпускали віти нащось віжки.
Не стрілись їй авто, ні колісниця,
Замозолились ноги й закровило,
Роздмухувало сонечко кадило
Та шепотіла колосом пшениця.
Поля всі при надії – їм родити,
Дорозі було хороше, й тривожно,
Наздоганяв щодуху подорожній,
Лягали їй до ніг духмяні квіти.
Ішла босоніж, піт котивсь росою,
Вела з собою хмарок кучугури,
Зла не тримала, не було зажури,
Аж під селом зустрілася з сестрою.
На перехресті міцно обнялися,
І свідком був самотній подорожній,
Його чекав скраєчку подорожник,
Що матінки молитвою молився.