|
- 1 -
Кажуть, люди, край болота
пагорб є, між трьох річок
Псел, Сума, Стрільна, окутав
обкресали схил.
Гайок
луки, трави духмяніють
виє вовк, кабан вищить
Бджоли
в липі, дружньо мріють
В борті мед, що аж кипить.
Все, й багато!
Мед - не звичний
смак його, як ліс п’янкий
Духмяніє, клен криничний
закордонний.
Що, Путивль, до царя, везе діжками
- Лише, Вам! Від наших, бджіл!
Заїдайте, між чаями
Доки, вистачить вам, сил…
Край, казковий - клени, бджоли
поміж трав, бринить струмок.
Десь, блукає сивочолий
дів старий, що бачив полк.
Скрізь, уходи монастирські
бджолярів, та дьогтярів
Лізуть злидні, до путивльців
шляхом давніх, Бакаїв.
Що, протоптано, татаром
їх орда, як сарана
Нищить все, пекельним жаром
- Бодай, згинула б вона!
Та біда, одна не ходить
веде іншу, вслід собі
Он, ватага з ножем, робить
дурне діло… Їм, свербить
до чужої, крові й стону!
Пограбовано вози
ллється, мед солодкий, «кльону» (рос.)
В пляму крові, по траві.
Потім, зграя душогубів
серед згарища, вночі
Гарцувала!!! Сирин сидів
й байок, слухать
не хотів.
Затуливши пір’ям, вуха
стародавній птах, казок
Крутив в скроні, гнівно дмухав:
- Всі, як пні й брехливий рот!
Понабрехують, хто більше
з гулом, дикіх валунів…
З оковитой, розум «ширшав» (рос.)
ще й, під юшку з окунів.
Так, вигадувалась з п’яну
цілковита, маячня
Що, вводила люд, в оману
бо, між правдою, брехня.
- 2 -
Зігріва, свої долоні
над, палаючим вогнем
злодій, хижий. Навіжено
карбувалось з кожним днем
В голові, що ще, на плечах
спогад страти, між дубів
Зашморг!
Що, йому на шию, клятий
московит, скрутив.
Ті, зненацька наскочили
на дозорних лісових
Опір, стрімко придушили
та, в мотузку, всіх живих.
І до Господа, в молитві
заклинаючи святе
Він, волав не самовито
- Змилуйся!!! Бо смерть, іде…
Все зроблю! В гріхах покаюсь!
Цілувати, буду хрест!
Та залишу, лиху зграю…
Вірю!!! Що, Христос, воскрес!
Постріл!!! Безліч…
Враз, на землю
валять кулі, бугаїв!
У очах, темніє, певно
тим, хто дуже, бубонів.
То, ватага, з отаманшей
з ней, пів сотні, до зубів…
Вірні пси, всі люблять гроші
(рос.) «водку» й юшку з окунів.
Знову, змилувавсь Спаситель
над, злодюжою душой
Але, довелось висіти
в моливах, «за упокой».
І тепер, віддати треба
те, що він пообіцяв
Залишити, душогубство
щоб, кистень, до рук не брав.
Ну, а поки, знов рождений
чуха там, де аж горить
Хвалить, Бога!
Руки й штані
треба, краще, в річці мить.
Але, справа, ось у чому
хлопця, барин: «Геть!» - послав.
Бо, голодний рік, до схрону
мало що, він заховав.
Взяв, за шкірки, плюнув, в очі
дав, під дих, це як печать.
(рос.) - «До, сівби, гуляй, дружочьок
Нєча, щі тут, барські, жрать…»
І пішли, з дворів, з під Курська
В, слободу, де Чорторий
в Дике поле… Буде, згусток
лиш, від крайнощів, котрий.
- 3 -
І таких, лихих, що бродять
було, безліч, у лісах
Без моралі, руки в крові
без штанів – не при грошах.
Згуртувавши голодранців
аж, пів сотні, волоцюг
Панна
родом що, з Суджанців
Наводила жах, на «юг».(рос.)
Південь, царства московитів
там, де Білгород, в гаях
Царювала, в лихій свиті
й грабувала, по шляхах.
І єврея, і куряна
і заїзджих, басурман
Було, діло: "Коні, п’яні!!!
А той, в збруї, ОТАМАН!"
Біле поле й Сума, чули
дикі крики, не людські
Безліч, возів окропили
назбирали, три мішки.
Золотих монет, дукатів!
Хутра, різного добра…
Воєвода, збира раті
і пішла, кривава гра.
Було спіймано! На гілку
всіх, вцілілих розбишак
З отаманши, взяли гроші
- Жить в маєтку! Не лишать!
А, щоб вирішить, питання
вмить, з’явились козаки…
Стали, станом
з дітьми, з крамом
воли - коні, віз - скрипить
Герасим, у них отаман
зі Ставища, сотня мчить.
На «служеніє» державі
кличе цар, черкас в ліси
Тим, Хмельницького обставив
а собі, кордон зскріпив.
Їм в слободах, дано владу
дано землі, ще й наказ:
- Захищать, вози державні
ковбасу й боєзапас...
Мить, й будується фортеця
Он, з дубів, летять тріски
Стіни, башти, таємничий
лаз до Псла. Все, козаки
будували, як наймити…
З Обояні, п’ятдесят
з воєводой, в його свиті
Рахувати, що і як.
Збудували! Вже, полковник
наш, Кондратьєв Герасим
Багатьох церков, засновник
сел та шкіл, став, саме він.
Й, Воскресенську церкву - першу
кам’яницю, збудував
Міцьну стіну й двері в місто
меценат, легендой став.
А брехні, щоб довше жити
треба постать, ось таку:
"Знану, жваву, щоб при дітях
при грошах, та «на слуху»."
- 4 -
З того, все і почалося:
- Хто, розбійниця?! Сестра!!!
В неї, довге, теж волосся
ще, й Марією була.
- Так, Марія, донька пана
й не було, в нього сестри
Донька, з малку похована
в ка’мяниці! Не ятри…
Далі, брешуть:
- Той, полковник
зробив засідку в гаю
Щоб, спіймать сестру, за справой
Бо, казав: «Спіймаю, вб’ю!
Повертай, від злої справи
не паплюж, козацькій рід…»
Від самого, Чингізхана
Герасимів родовід!
Що робити? Гірке діло
став, безжальним отаман
Так, сестру, що озвіріла
Він, живцем, вмурує в храм…
- Хтось, нам мовив?! Люди в стінах!!!
Про фортецю, Сурамі,
та, про звичаї грузинів.
- Від, княгині, чули ми!
Маріам – була, чорниця.
На Луці, Предтечі, храм.
В монастир!!! Все, як годиться
щоб, довічно, жила там.
Й загубились, на паперах
її злочин, та ім’я…
Зміна влади, була певно
на царева, холуя!
Знову, регіт…
Сивий сирин, одурівши від брехні
Завопив, що було сили:
- Ви, при розумі, чи ні?!
Верзите, заливши очі
казна, що… Піде ж, гулять
язиком, чорнішим, ночі
оте, ваше – підбрехать!!!
ID:
873560
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Байка
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 26.04.2020 18:36:53
© дата внесення змiн: 02.09.2021 19:13:50
автор: Максим Шелест
Вкажіть причину вашої скарги
|
