ти кидаєш на мене свої брехливі погляди,
немовби хочеш учинити розмову про релігію.
я не знаю чому ти повинна бути такою хитрою.
та репліка була, мов волання в пустелі,
мов якась недоспівана пісня, така туманна й загадкова.
думаєте, ви краще бачитимете в окулярах?
тієї самої миті, коли ви мені призналися,
що то були ви, хто вкрав моє серце,
ваше обличчя перетворилося на камінь.
мій батько, він був проповідником,
ніколи не вчив мене нічого, крім презирства.
він казав мені: "синку, люди на цій землі
живуть хто один, хто сто
безтурботних прекрасних років;
а тоді знов бредуть в невідомість,
якісь невдоволені й злі.
хто з них дякував богові, коли помирав? ніхто.
– ніколи за них не молися, мій сину".
уявляєте? а це ж дуже важко, дитя!
ще він казав: бог плюнув на глину,
і з'явилися люди, щоб нищити всяке життя.
чому їх так багато? я ляжу відпочину,
щоб придумати відповідь. ходить, спить, їсть, живе,
й не помічає, як поступово перетворюється на глину;
і що ти скажеш дзеркалу, коли воно криве?
я бачу так: беру тебе за руку,
дивлюся в вічі: сонечку, я так тебе люблю!
а ти вже й перекинулась на мертву каменюку,
хоча мені здавалося, все правильно роблю.
нема надії в пеклі. як друга ранку чи друга ночі –
вітай мене як є з обличчям кам'яним.
ці романтичні ночі! вони, на жаль, коротші,
ніж коротке зітхання смерти.
людина приходить ні з чим –
так і йде без нічого. кохайте мене, як змія:
я не поділяю вашої жадоби,
так і піду без нічого. кохайте мене, як змія:
я вас не врятую від вашої хвороби.
це жах. зміїні очі спостерігають за тобою,
мов бажають розрізати; мов якась електрична дуга
вже побігла хребтом; він схопив
тебе за горло мертвою рукою:
чого ви бажаєте, панночко? я – ваш покірний слуга.
страх поклав свою руку на твій білосніжний живіт,
що сяє так тихо та ясно, мов місяць на небі:
я знав одну дівчину – її звали дебелою дебі,
доки вона приготує сніданок, вже настає обід.
ця вершниця в чорному застрелить тебе в спину.
чому ви не запросите мене приєднатися до людей?
здобудьте який-небудь гріх; я через нього загину,
і щосуботи в центрі міста смішитиму курей,
моя лисичко, запальничко! люди – тупі та мстиві.
за них не молися, а молися лише за нас.
мені подобається, як ти плаваєш в моєму пиві.
твоє майбутнє – занадто світле, а нині – жахливий час.
я напишу тобі, люба, дуже гарну прощальну записку:
зверніться до друзів, вони вас втішать.
грайте з ними в слова, чи в якусь емоційну рулетку,
а мені зараз треба якогось брудного кохання.
слова дешеві, а розмова – безкоштовна.
я повернуся, коли буде треба зарядити мій телефон.
казав мені батько: сину, барана прихорошує вовна.
йди, за людей не молися: краще порушуй закон
stone dead forever, motörhead
ID:
877427
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Поема ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 26.05.2020 20:35:18
© дата внесення змiн: 26.05.2020 21:34:59
автор: Alisson
Вкажіть причину вашої скарги
|