«Осліпни вже нині:
Вічність стоїть, повна видющих очей…»
(Пауль Целан)
Сурма босоногого ангела
Зроблена з синього повітря:
Густого – наче сльози старої берези
Пораненої диким лісовим привидом,
Що блукає одвіку стежками,
Якими ніхто не ходить –
Ніхто, навіть олені з очима-тінями,
Навіть тупоноги голкоспинні.
Сурма, що віщує День Суду
До пори, до часу, до одкровення
Схована до місячної скрині,
Що зачинена срібним замком Спінози,
Ключем, який необачно згубили
В Небі – синьому наче море
Між островами мрій.
Згубили – і не знайдуть,
Втопили й чекають,
Що впаде він на голови
Людям сірого міста диму.
Сурма
Судного Дня.
Сурма біловбраного крилатого
Ховає в собі ненароджені звуки
Як ховає зозуля
Круглі кульки народжень і втілень
У чужі батьківщини.
А ми все чекаємо
Цієї небесної музики
І все сподіваємось,
Що сторінки з чорними літерами
Писались колись – не нами,
Не безпритульними квіткарями
Немарно.
О, це пророцтво, судячи по всьому не безпідставне, пане Шоне... Людство ще надіється, що довга Паля допоможе заглиблюватися у болото гнилого сьогодення... Коли вже давно пора було повертатися назад...
Дуже поетичний, метафоричний, мудрий, прекрасний верлібр! Читав з насолодою, додав у обране. Дай Боже Вам здоров'я і наснаги!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...цікаво, скільки тих "кульок" підклала нам московитська "зозуля"?.. 
...я, як завжди будую від Ваших, Шоне, віршів паралелі...
Дякую за такий цікавий відгук, друже! 
