піраміду завершено, покладіть її долі.
чи не пора вже й нам? наше ліжко, як саркофаг!
ми граємо тут провідні героїчно-космічні ролі,
доля всесвіту, без перебільшення,
опинилася в наших руках.
не все ж нам тікати від цього прекрасного ката?
ви знаєте: я про кохання, що воно ж – і вогонь життя.
подумайте: ми живемо під дулом автомата,
а краще було б – під сонцем. чи не так?
я не знаю, дитя.
може, схрестити наші стежки? мрію про це, як той,
хто зробить цей світ безпечним,
хто не зрадить і не покине;
і втішно вам буде бачити, як ваш кримінальний герой
рятує дітей, бабусь, кошенят – і навіть цілі країни.
це – наше спільне бажання. покину свої брудні
неприємні, таємні, сумнівні та инші справи,
та служитиму вам для початку в едемі 123 дні,
ну, а тоді вже – в масштабі
як не всесвіту, то держави.
встановимо тут монархію. це легко: царівна вже є,
їй не соромно буде побратися з королем тіньового світу.
так ми найкраще реалізуємо наше спільне – твоє й моє –
бажання тут панувати, караючи та милуючи розмаїто.
народові вже й самому під автоматним прицілом
набридло сидіти мовчки. чи ні? поганенький народ.
як в таборі, навпочіпки, трусячися всім тілом,
сидить, і міркує, бачиш, коли ж прийде цар-ідіот
under the gun, motörhead